Концепція едипового сорому як відмінної від фрейдівської концепції едипової провини - центральна для цієї книжки. Рушійні сили сорому заганяють нас у непримиренний конфлікт між бажанням бути визнаним і жахом бути виставленим на загальний огляд. Поняття едипового сорому важливе через його прямий зв'язок як із травмою, так і з етикою. Едіповий сором несе з собою поняття меж людських можливостей, волі і осягнення, і ролі випадку, страждання і долі в людській трагедії. Акцент Фрейда на провині та його небажання брати до уваги сором і межі людських можливостей породжують прірву між поняттям трагедії в Арістотеля та едиповим комплексом психоаналізу, Після Фрейда аналітики були не схильні визнавати центральну роль сорому в усіх людських зв'язках, воліючи фокусувати увагу на едиповій провині та агресії, а не на соромі, уразливості та душевному болю. Ця монографія призначена для фахівців у галузі психоаналізу та глибинної психотерапії. Вона також рекомендується всім, хто страждає від душевного здоров'я, і всім, хто бажає допомагати їм у цьому.